Батьківська світлиця

 

Як адаптуватись до режиму «карантин»

Нині для багатьох батьків, крім COVID-19, постала нова «загроза». Це спілкування із власним чадом, організація їхнього дозвілля в 4 стінах та вміння грамотно розкласти свої емоції на полички. Більшість батьків здивовано помічають, що їхні діти виросли й стали «незнайомими». Помітнішими для батьків стають риси характеру, емоції, уподобання, інтереси дитини, які могли бути поза увагою, враховуючи щоденну зайнятість батьків і завантаженість дитини садочком, школою, гуртками, домашніми завданнями, спілкуванням з друзями.

Отже, чого не варто робити батькам:

- різко починати виховувати, або «перевиховувати» своїх дітей. Адже це лише забере багато сил, здоров'я і часу та зіпсує відносини сім’ї в умовах ізоляції;

- примушувати дітей «використовувати час з користю, не байдикувати», тобто робити те, що здається за потрібне вам. Варто пам’ятати, що завдяки бездіяльності великі ідеї, поховані в несвідомому, отримують шанс проникнути у свідомість;

- в жодному разі не варто зводити нанівець переживання малечі. «Заспокійливі» висловлювання, на кшталт «Знайшов, про що переживати», «Тебе це взагалі не стосується, йди, пограйся», замінити на «Я розумію, що ти боїшся», «Я бачу, що тобі сумно, я тебе розумію».

- не варто обговорювати в присутності дітей невтішні сценарії, деталізуючи подробиці.

- не слід переглядати безкінечно фільми про віруси, хвороби, апокаліпсис, які лише підійматимуть рівень тривоги й страху. Краще подивіться комедію чи мультики з дітьми. А «під фільм» приготувати домашні сухарики або какао з печивом.

«Золоті правила» для батьків:

- слід пам’ятати, що ізоляція - це стрес як для дорослих, так і для малечі;

- пояснити, що боятись - це нормально. Страх - емоція, яка дозволяє уберегти людину від життєнебезпечних вчинків. Емоція страху - у парі з інтересом. Надавши дитині інформацію про коронавірус, відповідно до її віку, ви зменшите її страх!

- щоб подолати негативні емоції, можна зробити мішечок для крику, або ж влаштувати битву подушками.

- підліткам варто допомогти розібратися в інформації, з якою вони стикаються, навчити визначати факти та фейки.

- розділити права та обов'язки кожного члена сім'ї на час карантину, незалежно від віку;

- по можливості організувати звичне для дитини й для себе спілкування, розваги та гуртки в онлайн режимі;

- сімейна ранкова зарядка допоможе зняти стрес і зменшити паніку;

- дотримуватись інформаційної дієти — достатньо раз в день подивитися новини для того, щоб бути в курсі дійсно важливих подій.

А також батькам у взаємостосунках між собою потрібно бути більш толерантними одне до одного, намагатися все обговорювати. Якщо партнер вже не витримує напруження, - потрібно дати можливість побути на самоті. Але це має бути взаємно, час для себе потрібно давати обом партнерам. В ситуаціях конфліктів між собою, батькам слід уникати ігнорування, приниження особистості партнера, егоцентризму і використовувати активне слухання, підкреслення значущості партнера.

Будьте здоровими! Дотримуйтесь гігієни рук і розуму!

Чим зайняти дитину під час карантину?

Під час карантину не можна щоб діти збиралися із друзями і прогулювалися на дитячих майданчиках – тому діти вередують і весь вільний час проводять за комп’ютером,  телефоном, планшетом. Але це шкідливо як для фізичного здоров’я так і для психологічного стану дитини.

5 ідей для проведення корисного дозвілля з дітьми:

 • Настільні ігри неодмінно мають захопити вашу дитину. Їх варто обирати за віком. Для учнів початкової школи буде цікаво пограти у «ходилки-бродилки з кубиком», для підлітків та старшокласників – монополію та інші ігри, які розвивають логічне мислення. Лото, карти, пазли – теж будуть цікаві для дітей будь-якого віку.

• Заняття для розвитку теж будуть доречні. До цієї категорії можна віднести розмальовки, ліплення з пластиліну. Звичайно ж, такий вид діяльності сприяє розвитку творчих здібностей. А ще можна запропонувати дитині виготовити фотоколаж сім’ї. На великому аркуші паперу можна намалювати велике дерево, на гілках якого приклеїти фотографії членів сім’ї. Таке заняття неодмінно сподобається вашій дитині.

• Хатні справи. Долучайте дітей до домашньої роботи – їм цікаво, а для вас неабияка допомога. Можна разом помити посуд, приготувати смачну страву або полити вазони. А ще можете разом з дитиною посадити якусь рослину в горщик та стежити за її ростом.

• Звичайне читання перетворіть у гру. Після прочитання казки або оповідання спробуйте разом з дитиною влаштувати за її мотивами домашній театр. Цікавим для дітей буде також театр тіней. Для цього необхідно встановити настільну лампу біля стіни і руками показувати фігури тварин.

• Ведення щоденника. Купіть для дитини гарний блокнот, який застібається на замочок чи закривається на ключик. Їх у продажі є безліч варіантів. Запропонуйте своєму чаду щоденно вести блокнот, записувати туди свої думки та описувати, як минув день. Це допоможе розвивати пам’ять дитини та розвине здатність чітко висловлюватися. 

Кожним мамі та татові корисно задавати собі одне запитання: «Коли моя дитина підросте і буде згадувати своє дитинство, що вона буде пам’ятати?» Відповідаючи на це запитання кожен повинен зрозуміти, чи правильно дитина проводить своє дозвілля. Зрозуміло, що батьки, які прийшли з роботи, не завжди можуть активно проводити з дитиною час. І телефон для батьків інколи є рятівним. Але пам’ятайте, що діти дуже швидко виростають. Тому шукайте скрізь балансу – аби був час і для себе, і для дитини.

10 кроків, щоб стати кращими батьками

1 крок - Любов до дитини

Любов є найважливішою потребою усіх дітей і однією з основних передумов позитивної поведінки дитини. Батьківська любов допомагає дитині формувати впевненість у собі, викликає почуття власної гідності.

2 крок - Слухайте свою дитину

Прислуховуйтесь до того, що вона говорить Ваша дитина. Цікавтесь тим, що вона робить і відчуває.

3 крок - Взаємовідносини

Всі взаємовідносини, в тому числі й ті, що будуються на любові й довірі, потребують певних обмежень. Батьки самі мають визначити ці обмеження для дітей. Пам'ятайте, що порушення дітьми будь-яких обмежень є для них природним процесом пізнання, і не варто це розцінювати як прояв неслухняності. Діти почуваються більш безпечно, коли батьки також дотримуються визначених ними обмежень.

4 крок - Сміх

Сміх допомагає розрядити напружену ситуацію. Часом батьки бувають занадто серйозними. Це заважає їм сповна відчути радість батьківства. Вмійте побачити веселі моменти і дозволяйте собі сміх при кожній нагоді.

5 крок - Погляд очима дитини

Намагайтесь побачити світ очима Вашої дитини і зрозуміти її почуття. Пригадайте, як Ви почувалися, коли були дитиною, і яким незрозумілим задавався Вам світ дорослих, коли з Вами поводилися несправедливо.

6 крок - Заохочення

Хваліть і заохочуйте дитину. Сподівайтеся, що дитина поводитиметься добре. Заохочуйте її докладати зусиль до цього. Хваліть за хорошу поведінку.

7 крок - Повага

Поважайте свою дитину так, як поважали б дорослого. Дозвольте дитині брати участь у прийнятті рішень, особливо тих, що стосуються її. Прислухайтеся до думки дитини. Якщо Ви змушені сказати дитині щось неприємне, подумайте, яким чином Ви сказали б це дорослому. Вибачайтеся, якщо вчинили неправильно по відношенню до дитини.

8 крок - Розпорядок

Плануйте розпорядок дня дитини. Малі діти почуватимуться більш безпечно, якщо дотримуватимуться чіткого розпорядку дня.

9 крок - Правила

У кожної сім'ї є свої правила. Будьте послідовними в їх дотриманні і намагайтеся виявляти певну гнучкість щодо дотримання цих правил маленькими дітьми. Діти можуть бути введені в оману, якщо одного дня правило виконується, а іншого - відміняється.

10 крок - Потреби

Не забувайте про власні потреби! Коли батьківство починає надто нагадувати важку працю, і Ви відчуваєте, що Вам бракує терпіння, приділіть трохи часу лише собі. Робіть те, що приносить Вам задоволення. Якщо Ви розумієте, що втрачаєте контроль над собою і можете накричати на дитину, образити, принизити чи вдарити її, залиште дитину на кілька хвилин, порахуйте до десяти і заспокойтеся.

Пам'ятка для батьків

·                    Покарання – моральний замах на здоров'я: фізичне і психічне.

·                     Покарання не повинно бути за рахунок любові. Не залишайте дитину без заслуженої похвали і нагороди. Ніколи не відбирайте подарованого вами чи кимось іншим.

·                     Краще не карати, ніж карати із запізненням. Запізнілі покарання нагадують дитині про минуле, не дають змоги стати іншою.

·                     Покараний – вибачений. Інцидент вичерпано – сторінка перегорнута. Наче нічого й не трапилося. Про старі гріхи жодного слова. Не заважайте починати життя спочатку.

·                     Хоч би що там трапилося, хоч би якою була провина, покарання не повинно сприйматися дитиною, як перевага вашої сили над її слабкістю, як приниження.

·                     Дитина не повинна боятися покарання. Найвразливіше для неї – ваше засмучення.

·                     Не забувайте, що ключ до серця дитини лежить через гру. Саме в процесі гри ви зможете передати їй необхідні навички, знання, поняття про життєві правила та цінності, краще розуміти один одного.

·                     Частіше розмовляйте з дитиною, пояснюйте їй незрозумілі явища, ситуації, суть заборон та обмежень. Допоможіть дитині навчитися вербально висловлювати свої бажання, почуття та переживання, навчитись інтерпретувати свою поведінку та поведінку інших людей.

     Прийнята в деяких родинах систем залякування дітей, безумовно, заслуговує осудження, бо стає джерелом виникнення особливого способу самозбереження – неправдивості та нещирості. Тяжкі переживання особливо негативно впливають на формування таланту, особистості дитини, легко приводять до психастенічних реакцій, імпульсивних дій та ефектів. 

    Існує термін «шкільна фобія», тобто острах у деяких дітей перед відвідуванням школи. Насправді часто йдеться не стільки про школу, скільки про побоювання дитини йти з дому, розставатися з батьками. Якщо дитина дуже хвороблива, то зазвичай вона перебуває в умовах гіперопіки з боку батьків.

    Іноді батьки самі побоюються школи і побіжно навіюють це своїм дітям або драматизують проблеми початку навчання. Вони намагаються виконувати замість дітей їхні домашні завдання, контролюють кожну написану дитиною літеру й тим самим створюють у неї «навчальну фобію». Як результат – у дітей виникає невпевненість у власних силах, сумніви щодо своїх знань, виробляється звичка чекати на допомогу в найпростішій ситуації. Батьки при цьому керуються прагненням досягти успіху за будь-яку ціну. Вони забувають, що діти і в школі залишаються дітьми – їм хочеться погратися, побігати, «розрядитися», тобто потрібен час, щоб стати такими ж свідомими, якими їх хочуть бачити дорослі.

   Важливо пам’ятати, що при спілкуванні з дітьми варто уникати погроз, наказів, критики з переважанням негативізму, образливих прізвиськ, допиту безапеляційних стверджень, несвоєчасних покарань. Погрози  викликають страх, почуття підлеглості, образу ворожість: «Якщо ти цього не зробиш, залишишся без ласощів»; «Роби так, як тобі сказано, і не став зайвих запитань»; «Якщо ти не можеш своєчасно виконувати домашні завдання, я серйозно подумаю над тим, чи не слід заборонити тобі гуляти на вулиці (або сидіти біля комп’ютера, або займатися в спортивній секції).

    Накази – виявлення влади над іншою людиною, що руйнує атмосферу рівноправності (між тим у певних ситуаціях їх можна застосовувати, але досить обережно): «Тобі це говорить батько(мати), ти повинен його (її) слухатись», «Як тобі не соромно так розмовляти з дорослими, негайно припини»; «Я тобі забороняю товаришувати з…».   

    Критика з переживанням негативізму без надії на виправлення (досить небезпечна для дитини, оскільки залишає дитину без батьківської любові та підтримки) «Ти зовсім не навчений працювати»; «Твої зошити такі неохайні!»; «Ти не слідкуєш за своїми речами, вони у тебе розкидані, де завгодно».

    Образливі прізвиська, що принижують гідність людини незалежно від віку: «Так може поводити себе тільки упертий віслюк»; «Таке може сказати лише дурень»; «І в кого тільки такий йолоп міг уродитися» (зрозуміло, що всі ці репліки тільки закріплюють у свідомості дитини «модель приниження інших» і руйнують її самооцінку, знижуючи її захисні механізми).

    Допит – образливе з'ясування несуттєвих деталей, що фактично є проявом недовіри до дитини: «Ну то скільки годин у тебе пішло на це?»; «Скільки це коштувало?»; «Чого це ті так пізно?»; «Чим ти займаєшся?». Безапеляційне ствердження мотивів поведінки: «Ти ніколи не мав бажання цим займатися»; «Ти не хочеш поводитися належним чином мені на зло»; «Ти скупий» тощо є руйнівними для її психічного здоров'я, оскільки не дають можливості розібратися в її діях, створюючи стіну вигаданих нереальних фактів. Несвоєчасні поради в той момент, коли дитина просто хоче, щоб її вислухали: «Якби у тебе на столі був лад, то не довелося б хвилюватися, коли ти шукаєш потрібні папери»; «Чому ти не зробила це так, як я тобі казав, отепер маєш»; «Просто не звертай на це увагу».

     Дуже важливо, щоб батьки пам’ятали про те, що обговорюючи з дитиною її поведінку, вони повинні намагатися підкреслити, що взагалі задоволені дитиною як особистістю. Це можна зробити, кажучи: «Ти припустився кількох помилок, але подивись, як ти…». Цим протиставленням батьки дають дитині зрозуміти, що можна робити помилки, але їх більше цікавлять успіхи дитини, а не її помилки. Батьки мають використати такі слова, які сприяють розвитку «Я - концепції» і почуття адекватності дитини. Протягом дня батьки мають можливість створити у дитини почуття власної корисності та адекватності. Один шлях полягає в тому, аби продемонструвати дитині ваше задоволення від її досягнень або намагань. Інший шлях – навчити дитину справлятись з різними завданнями. Цього можливо досягти з допомогою установки: «Ти можеш це зробити».

  Отже, уникайте, остерігатися деяких невдалих реплік на адресу своїх дітей. Аналізуйте свої дії та щовечора пригадуйте, скільки разів ви сказали дитині:

·                     я зайнята;

·                     подивися, що ти накоїв;

·                     не говори так швидко;

·                     це треба робити не так;

·                     неправильно;

·                     коли ж ти нарешті навчишся?!

·                     скільки разів я тобі казала;

·                     ні, я не можу.

Уникаючи цих реплік, ви можете підтримати свою дитину, додаючи їй впевненості, що ви до неї небайдужі. Навіть якщо дитина і не дуже добре щось робить, батьки мають довести їй, що їхні почуття до неї не змінився. Корисними можуть бути такі висловлювання:

·                     Мені буде дуже приємно спостерігати за тим, що відбувається!

·                     Якщо все буде не так, як тобі хотілося, для тебе це буде гарним уроком.

·                     Усі ми люди, й всі припускаємось помилок. Врешті-решт, виправляючи свої помилки, ти теж вчишся.

Для того щоб довести свою віру в дитину, батьки повинні мати мужність і бажання зробити таке:

·                     забути про минулі поразки дитини;

·                     допомогти дитині набути впевненості в тому, що вона впорається з отриманим завданням;

·                     дозволити дитині розпочати «з нуля», спираючись на те, що батьки вірять в неї, в її здатність успіху;

·                     пам’ятати про минулі успіхи й повертатися до них, а не до помилок.

    Дуже важливо піклуватися про те, щоб створити дитині ситуацію з гарантованим успіхом. Можливо, це вимагатиме від батьків зміни ставлення до дитини, але справа того варта. Потрібно чітко усвідомлювати, що успіх породжує успіх і підсилює впевненість у своїх силах як у дитини, так і у батьків.

Отже, щоб підтримати дитину, необхідно:

1.  Спиратися на сильні сторони дитини.

2.  Уникати підкреслення невдач дитини.

3.  Показувати, що задоволені дитиною.

4.  Вміти і бажати демонструвати любов до дитини.

5.  Вміти допомогти дитині поділити великі завдання на менші, такі з якими вона може впоратися.

6.  Проводити більше часу з дитиною.

7.  У взаємовідносинах з дитиною активно використовувати гумор.

8.  Знати про всі спроби дитини, які вона здійснила, щоб виконати завдання.

9.   Вміти взаємодіяти з дитиною.

10. Дозволяти дитині самій вирішувати проблеми ті, де це можливо.

11. Уникати дисциплінарних заохочувань і покарань.

12. Приймати індивідуальність дитини.

13. Проявляти емпатію (розуміння відношень, почуттів, психічних станів іншої особи) і віру в свою дитину.

14. Демонструвати оптимізм. Існують слова, які підтримують дитину, й слова, й слова, які руйнують її віру в себе.

Наприклад, слова підтримки:

·                     Знаючи тебе, впевнений, що ти все зробиш добре.

·                     Ти робиш це дуже добре.

·                     У тебе є деякі думки щодо цього? Чи готовий ти почати?

·                     Це серйозний виклик, але я впевнений, що ти готовий до цього.

Слова розчарування:

·                     Знаючи тебе і твої здібності, гадаю, ти можеш зробити це набагато краще.

·                     Ти можеш зробити це набагато краще.

·                     Ця ідея ніколи не буде реалізована.

·                     Це для тебе занадто складно, тому я сам це зроблю.

     Батьки часто плутають підтримку з похвалою і нагородою. Похвала може бути і не бути підтримкою. Наприклад, дуже щедра похвала може здатись дитині нещирою. В іншому випадку вона може підтримати дитину, яка має осторогу, що не відповідає батьківським очікуванням. Підтримка базується на тому, щоб допомогти дитині відчути свою потрібність. Різниця між підтримкою і нагородою визначається часом та ефектом. Нагорода звично видається дитині за те, що вона зробила дещо дуже добре, або за її досягнення в певний період часу. Підтримка, на відміну від похвали, може надаватися за будь-якої спроби або невеликого прогресу. Коли я виявляю задоволення від того, що робить моя дитина, це підтримує її і стимулює продовжувати справу або робити нові спроби. Вона отримує задоволення від себе.

Підтримувати можна з допомогою

·                     окремих слів («гарно», «охайно», «прекрасно», «чудово», «вперед», «продовжуй»);

·                     висловлювань («Я пишаюся тобою», «Мені подобається, як ти працюєш», «Це дійсно прогрес», «Я задоволений твоєю допомогою», «Дякую», «Все гаразд», «Добре, дякую тобі», «Я задоволений що ти в цьому брав участь», «Я задоволений, що ти намагався це робити, хоча все вийшло зовсім не так, як ти цього очікував»);

·                     дотиків (поплескати по плечу; доторкнутись до руки; м’яко підняти підборіддя дитини; наблизити своє обличчя до її обличчя; обійняти її);

·                     спільних дій, фізичної взаємодії (сидіти, стояти поруч з дитиною; м’яко вести її; гратися з нею; слухати її; їсти разам з нею);

·                     вираз обличчя (усмішка, підморгування, кивок, сміх).